"Він любив людей, а вони його"
22 липня помер видатний актор, лауреат Шевченківської премії, Герой України Богдан Ступка. Життя Ступки обірвалося в столичній лікарні «Феофанія», де він провів останні чотири місяці. Поховають Богдана Ступку на Байковому кладовищі.
Директор Чернівецького будинку естетики й дозвілля Семен Цидельковський, який 30 років працював і товаришував із великим актором, поїхав до Києва – прощатися…
Виявилися безсилими перед хворобою…
– Яка це втрата – усі розуміють: іншого артиста такого масштабу Україна, напевно, матиме не скоро, – каже він. – Для мене це величезна втрата. Стосунки з такою фігурою були щастям.
Він важко хворів… Чотири місяці лежав у «Феофанії». На жаль, хворобу виявили пізно. Першу операцію зробили в січні в Мюнхені, вона тривала три години. Друга операція тривала вісім годин чотирнадцять хвилин. Він мені розповідав про хворобу, операцію. Вони розуміли, що це за діагноз.. Держава зробила все – виділила кошти. На жаль, виявилися безсилими перед хворобою…
Пишу книгу «Великі в Чернівцях». Так трапилося, що найважче дається розділ «Ступка». Ми розмовляли по телефону постійно… Важко писати, коли знав, що він хворіє, як важко розмовляти .. Під час останньої розмови, у суботу, я хотів щось уточнити, і він усе чудово згадав. Зле йому було…
Не було року, щоби Богдан Ступка не приїжджав до Чернівців. Він приїжджав навіть на клуб творчої інтелігенції. Перший його творчий вечір я провів 1989 року в театрі. Потім був вечір трьох Ступок: Богдана, Остапа й маленького Дмитра. 1991 року на цій сцені зіграли шість вистав «Сад божественних пісень» (про Сковороду).
«Тев’є-Тевель», «Украдене щастя»… Була низка моно-вистав. Читав у театрі поезію українських поетів… Приїжджав також на вечір, присвячений 85-річчю Сіді Таль, на авторські вечори Ліни Костенко, які ми організовували.
Знав дуже багатьох чернівчан
У чому відмінність геніїв від просто людей? Напевно, в одному: вони – Великі Люди. Він не ділив людей на великих і маленьких, а бачив у них головне – що це за людина. Тому його так любили. Не можна сказати, що він був доступний, що його можна було поплескати по плечу. Ні, така людина знає собі ціну, безумовно. Але він і розумів, що для того, щоб тебе любив народ, багато людей, слід любити не народ взагалі, а любити людину конкретну. Коли передавав привіт – поіменно. Знав усіх моїх працівників. Не забував зателефонувати, привітати із днем народження. Він знав дуже багатьох чернівчан: творчих, багатьох моїх друзів. Любив людей, і люди його любили.
Коли приїжджав – зупинявся у готелі «Київ». За 30 років не було жодного разу, щоби складали райдер із харчування. Я, звичайно, знав що він любить. Але жодних надзвичайних вимог не було. Я знав, що він любить фаршировану рибу, хороші овочі, перці печені та салат із синіх за особливим рецептом. Навіть коли він знімався поряд, я приїжджав і привозив йому ці страви. Це була унікальна людина. У Чернівцях, звичайно, я приймав його. Але коли я був у Києві – він не дозволяв купити нічого, навіть пляшку горілки. Він був людиною небідною, міг собі все дозволити, але вмів і любив пригощати людей.
Йому було все цікаво. Генії – не випадково генії. У них є особлива доброта. І чим він виділявся, виділяється й виділятиметься – почуттям гумору. Наприклад, коли Віктор Ющенко ще був президентом, приїхав у Будинок кіно і запитує Богдана Ступку: «Як життя, Богдане Васильовичу?» А він: «Життя – тимчасове».
З досьє «МБ»
Богдан Ступка народився 27 серпня 1941 року в Куликові Львівської області.
З 1999 по 2001 роки був міністром культури України.
З 2001 обіймав посаду керівника Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка в Києві.
Актор зіграв понад 100 ролей у кіно та понад 50 на сцені.
У кіно дебютував у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах із чорною ознакою» (1971), де зіграв роль Ореста Дзвонаря.
У списку ролей Богдана Ступки багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингізхан («Таємниця Чингізхана») та багато інших.
Зіграв головну роль у фільмі російського режисера Володимира Бортка «Тарас Бульба», прем’єра якого відбулася 2009 року.