Про що мовчить "Грааль". Або таємниці благородного сімейства
Проект побудови 160-метрового хмарочоса на самому початку Хрещатика, над Європейською площею, на сьогодні є однією з найбільших архітектурних загроз для Києва.
У 2009 році вартість такого будівництва оцінювалася у чверть мільярда євро. За попередніми даними, будівля матиме близько 48 поверхів, підземний паркінг на 1100 машиномісць.
Цінність Хрещатика як вулиці полягає якраз у тому, що відновлювалася вона після Другої світової як єдиний архітектурний ансамбль. Більше в столиці немає вулиць, побудованих у єдиному стилі – якщо не рахувати панельних коробок у спальних районах.
Не треба бути фахівцем з архітектури, щоб побачити, що такий високий будинок повністю заглушить ансамбль Хрещатику.
Об’єкт буде вище Лаврської дзвіниці і набагато-набагато вище всього, що навколо. Власне, він може стати найвищим у столиці будинком.
Хмарочос сягатиме у висоту 13% від довжини Хрещатика (1200 м). Цифри вказують, що центральна вулиця Києва ризикує стати усього лише придатком European Plaza Kyiv – так звуть цей гігантський готельно-офісно-торгівельний центр.
Диво-конкурс
Теперішня хвиля архітектурного руйнування Києва почалася за часів пізнього Кучми. Саме на початку “нульових” було посіяне зерно, котре наразі зійшло цвітом будівельних скандалів – Пейзажна алея, Мазепи 11А літ. Б, Кловський узвіз 7А. До цього “пізньокучмівського призову” належить і конфліктна точка на Європейській.
Початком відліку цієї історії можна вважати 2003 рік, коли в КМДА провели конкурс на реконструкцію Європейської площі. Попри те, що необхідність реконструювати площу і досі не є очевидною, чиновники КМДА вирішили, що непогано виділити землю під побудову об’єкту транспортної інфраструктури – паркінгу.
Втім, паркінг – лише словесна оболонка для проекту, котрий з транспортом не має нічого спільного.
Виявилося, що рекордний для Києва паркінг – це лише дрібничка порівняно з 160-ма метрами “об’єкту сфери послуг”, про який мимохідь згадується в умовах конкурсу.
Конкурс чи шахрайство?
У 2003-му році маловідому фірму “Грааль”, де серед інших працював рідний брат нинішнього міністра освіти Дмитра Табачника, проголосили переможницею інвестиційного конкурсу з реконструкції Європейської площі. Ця подія зробила “Грааль”фактичним хазяїном території всередині кварталу, розташованого за готелем “Дніпро”.
Наразі керівництво фірми стверджує, що “Грааль” до Табачників стосунку не має. Формально може і так, але автор виявив незаперечні докази існуючих зв’язків “Грааля” з відомим сімейством.
По-перше, “Грааль” і “Тіко-Констракшен”, компанія, що належить Михайлу Табачнику фігурують всюди за одним і тим же телефоном, і знаходяться за однією і тією ж адресою. Важливі повідомлення для керівництва обох компаній приймають одні й ті ж співробітники.
По-друге, “Граалем” до сих пір керують кадри Табачників. Ірина Окунєва, нинішній керівник “Граалю”, раніше очолювала одну з компаній, корпоративно споріднену з сімейством “Тіко”.
Саме згаданий інвестиційний конкурс став тим наріжним каменем, на якому фірма Табачників розпочала “зачистку” території коло Європейської площі під хмарочос.
Власне, конкурс – це посвідчення добросовісного інвестора для “Граалю”, його білет у безтурботне будівельне майбутнє…
Але виявилося, що у такого посвідчення є ознаки, котрі викликають підозру.
По-перше, є підозра щодо прямої фальсифікації конкурсу.
З шести фірм, котрі, за даними КМДА, брали участь у цьому історичному конкурсі 2003-го року, принаймні одну, ТОВ “Міжнародний економічний комітет”, було зареєстровано у… 2006-му, тобто через три роки після проведення конкурсу.
Подальші коментарі щодо такої кричущої невідповідності – зайві; для прокуратури вже достатньо роботи.
Але є ще дещо.
Один із учасників конкурсу, конкурент “Граалю” – ТОВ “Лілея” – мала своїм директором такого собі Гарькушу Євгена Миколайовича.
Гарькуша – один із людей, наближених до кола Табачників. Зокрема, у звітності однієї з їхніх фірм він фігурує головою правління. Цікаво, що бувший директор ТОВ “Грааль” зазначений там як член Спостережної ради. Дива! А от нинішня директорка “Граалю” пані Окунєва – взагалі ту раду очолювала.
Отака конкуренція серед учасників одного конкурсу…
Або фікція? Конкурс – суто формальний?
Тож маємо підстави сумніватися в правомірності отримання “Граалем” права одноосібно приватизувати комунальні будинки на згаданій ділянці.
До речі, пошукова система “Гугл” пов’язує пана Гарькушу із скандалом навколо ТОВ “Столичний”, що володіло приміщеннями за адресою Хрещатик, 5 (літери Д та Е). Наче б то не без участі згаданого пана ці приміщення опинилися у власності… “Граалю”. Виглядає це як дуже підозрілий збіг.
Останній бастіон
Взимку цього року активісти, що захищають місто від руйнування, стали бити на сполох. У будинку за адресою Грушевського 4Б його нинішній фактичний розпорядник, компанія “Грааль”, вийняла вікна. Якраз у найлютіші морози.
Повторюється історія з будинками по вулиці Алли Тарасової 4, чи по Малій Житомирській 12, коли компанія-власник свідомо доводить будинок до стану мерця щоб отримати дозволи на знесення. Враховуючи досвід будівельного вандалізму, зараз є всі підстави вважати, що “ГЧБ”, як його називають місцеві, загрожує і пожежа.
ГЧБ, поряд з будинком ТРК “Київ”, є останнім бастіоном, котрий утримує територію від повної зачистки під спорудження монструозної висотки.
У намаганні привернути увагу до небезпеки, котра нависла над Хрещатиком та ГЧБ, громадські активісти перетворили будинок на громадсько-культурний осередок, де проходять різноманітні культурні події, в тому числі за сприяння таких поважних закладів як Гете-Інститут.
Проблемним для забудовника став цей будинок тому, що, враховуючи його архітектуру та ряд історичних постатей, котрі жили у ньому, він є достойним статусу пам’ятки культури.
А отже, ні про яке знесення і мови не може бути.
Більше того, на якусь мить він навіть отримав статус пам’ятки!
Але за декілька днів після видання омріяного громадськістю наказу втрутилася якась таємнича сила, і Головне управління охорони культурної спадщини КМДА скасувало свій наказ про надання будинку статусу щойно виявленої пам’ятки.
До слова, статус щойно виявленої пам’ятки, в теорії, означає, що об’єкт є настільки ж недоторканим, як і звичайна пам’ятка – лише поки не має усіх необхідних документів.
Підлеглі Попова, вочевидь налякавшись чогось, за декілька днів зняли з будинку статус нововиявленої пам’ятки… Таким рішенням, по суті, розчищено шлях до знесення будинку, що повністю відповідає планам “Граалю”.
Back to USSR
Зі свого боку, “Граалем” було проведено чималий шмат роботи, щоб підвести юридичну базу під знос будівлі.
Де-юре, будинок є нежитловим з 1989 року, коли рішенням місцевої влади його визнали непридатним для проживання. Квартири мали перейти у комунальну власність, мешканців тоді відселяли, надаючи їм житло.
Але УП з’ясувала, що “Грааль” не викуповував будинок з комунальної власності, а отримав його в інший, доволі “оригінальний” спосіб.
2006-му році екс-мешканці ГЧБ, котрі залишили свої квартири ще за часів пізнього СРСР, знову почали фігурувати як власники цих квартир!
Про це свідчать наявні у УП копії документів купівлі-продажу, датовані 2006-м. За цими документами, близько двох третин цих “нових старих” мешканців продали “свої” квартири ТОВ “Грааль”. Причому через посередників. Так чинять, коли хочуть щоб кінцевий власник вважався добросовісним покупцем.
У договорах купівлі-продажу фігурували досить пристойні суми, еквіваленти сотень тисяч доларів, що приблизно відповідає ринковій вартості житла у такому будинку.
Втім, один із продавців, літня людина, на умовах анонімності сказала кореспонденту УП, що йому заплатили лише декілька відсотків з вказаної у договорі суми. Це його цілком влаштовувало – адже живе зараз він у квартирі, котру отримав півтора десятка років тому у компенсацію за помешкання у ГЧБ.
Тож якщо вірити колишньому мешканцю ГЧБ, купівля-продаж квартир у будинку – копійкова підробка?!
Придбавши таким “незвичним” шляхом низку квартир у ГЧБ, “Грааль” домігся того, щоб добросердна київська влада погодилася віддати йому під знесення увесь будинок. За компенсацію.
Звісно, жодного конкурсу не проводилося. Відтак, найнятий оцінщик призначив вартість – і будинок пішов у приватні руки. Котрі вже після закінчення Євро-2012 готові негайно знищити ГЧБ фізично, а за ним і Хрещатик – архітектурно.
Точка зору “Граалю”
В той же день, коли компаніям “Граалю” та “Тіко-Констракшен” було вручено листи з проханням відповісти на низку запитань, до кореспондента УП зателефонувала жінка, яка назвалася Іриною Окунєвою, генеральним директором ТОВ “Грааль”.
Нижче приведена розмова з пані Окунєвою:
– Чи мала до “Граалю” відношення сім’я Табачників? Чи відноситься зараз до сім’ї табачниківських компаній “Тіко” фірма “Грааль”, особливо враховуючи їх фізичне місцезнаходження (мало не в одному і тому ж офісі)?
– З приводу Табачника, це все одно, що я скажу, що квартира, в якій ви живете, належить Януковичу…
Я зараз не буду вдаватися в нюанси корпоративних зв’язків, але скажу так – колись “Грааль” відносився до “Тіко”. Потім власники помінялися, давно вже. Ми орендуємо приміщення в будівлі, яку будував холдинг “Тіко” і де Тіко” має офіс. Десь у вересні-жовтні ми переїдемо в іншу будівлю.
– Хто наразі володіє “Граалем”?
– Я зараз не можу сказати вам. Ні, не можу поки що. Зараз знову змінюється власник. Ті інвестори, які хотіли бути власниками, не були здатні це потягнути. Будуть взагалі інші. Після Євро-2012 ми повинні будемо рухатися.
– Скажіть, які саме приміщення ви викупили на Грушевського 4б?
– Ми викупили всі приміщення. Все, в тому числі нежитлові приміщення, підвали, ще викупили приміщення нежитлові, які належали Печерській громаді, всі горища. Це наша власність. І Київрада прийняла рішення, щоб ми за свої гроші знесли будівлю.
– Але в рішенні Київради йшлося про те, що вам просто передали цей будинок під знесення в обмін на компенсацію.
– Компенсація і викуп – якщо це питання ринкової ціни, – то це одне і те ж. Будівля аварійна, і тому приватизуватися не може. Якщо будівля приватизується, вона приватизується під функціональне призначення. І новий власник повинен п’ять років, у відповідності з цим призначенням, експлуатувати приміщення.
Наприклад, якщо ви приватизували магазин, то там не може бути клуб. Ми викупили будівлю не по балансовій вартості, а по тій оцінці, яку місто виставило, як це називають, “справедлива ринкова вартість”. Була незалежна оцінка.
Прокуратура, СБУ, УБЕЗ все перевіряли. Коли приходять запити, вже нас не перевіряють, оскільки всі перевірки були зроблені.
– Як так сталося, що мешканці, відселені в 1989 році, в 2006-м продали вам квартири?
– У 89-му році цей будинок був визнаний аварійним. Але почався процес приватизації, і в 1992-1993 ряд мешканців подали в суд, щоб їм надали право приватизувати квартири. І суд їм це дозволив. Було приватизовано 8 квартир.
Інші відійшли в комунальну власність Печерського району. Ті квартири так само вважалися житловими, але їх мешканців відселили з найбільш аварійно небезпечних квартир. А от ці 8 ми викуповували у їхніх господарів.
Щодо решти квартир – ми платили чималі гроші, інвестиційні внески, переводили з житлових в нежитлові для того, щоб потім викупити.
– Які ваші плани стосовно будинку, де зараз знаходиться ТРК Київ, за адресою Хрещатик, 5В?
– Цей будинок ми теж викупили – ще в 2007-му році. Було рішення Київради, що гроші від продажу цієї комунальної власності повинні піти на ремонт приміщення, куди переїде ТРК Київ.
Але гроші, які ми заплатили, близько 11 мільйонів, по-моєму впали на дно бюджету міста. “Молода команда Черновецького” – не знаю, куди вони їх діли. Оскільки ТРК там сидить, ми теж знести цей будинок не можемо.
Ось зараз Попов прийшов, слава тобі Господи. Їм (ТРК Київ – прим. автора) виділили приміщення, здається, на Хрещатику 10. Там вони повинні зробити ремонт і переселити їх. Тоді, нарешті, весь комплекс цих страшних руїн ми знесемо.
На сьогодні відповіді від компанії “Тіко-Констракшен” стосовно звязків з “Граалем” в УП не надійшло. Натомість прийшов лист від прес-служби Міносвіти.
Цитуємо: “Міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник особисто жодним чином не причетний до діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “Грааль”.
Із 01.03.2001 року в ТОВ “Грааль” працює найманим працівником брат Міністра – Табачник Михайло Володимирович. За інформацією щодо його функціональних обов’язків можете звернутися до ТОВ “Грааль”.
До Табачника Д.В. родичі з проханням щодо сприяння у здійсненні проектів у сфері девелопменту, будівництва та жодних інших сферах бізнесу не зверталися”.
Ігор Луценко, для УП. Матеріал підготовлено за сприяння данського проекту журналістських розслідувань I-SCOOP