Олександр ЩЕТИНСЬКИЙ: нам бракує гастролерів високого рівня, які …
Останні новини
Tweet
<!–
–>
19-02-2012 14:27
Розмову про високе з нашими іменитими гостями «Дня» — композиторами Леонідом Грабовським та Олександром Щетинським — ми почали саме з цієї злободенної та вічної теми — відносин між мистецтвом та владою.
Приводом до початку нашого діалогу слугував, нещодавно оприлюднений ЦВК РФ, список «доверенных лиц» кандидата в президенти Володимира Путіна, . У цьому списку опинилися прізвища відомих, навіть знаменитих музикантів — альтиста Юрія Башмета (який, до речі, тривалий час мешкав та навчався у Львові), всесвітньо відомого диригента Валерія Гергієва, співачки Анни Нетребко. Здається, тільки один російський музикант наважився висловитися з цього приводу — піаніст Михаїл Аркадьєв написав статтю «Я обвиняю!», в якій, власне, й звинуватив Путіна в «незворотному розбещенні країни, в безсовісному злочинному моральному розколі Росії». Ось які думки ми почули з цього приводу від наших гостей.
Леонід Грабовський: — Цілком підтримую позицію Аркадьєва і засуджую колаборантів, хоч ким би вони були.
Олександр Щетинський: — Я можу лише морально підтримати Міхаїла Аркадьєва, видатного російського піаніста і диригента, якого я глибоко поважаю як музиканта, а тепер — і як громадянина. Його громадянська позиція нагадує те, як чинили свого часу Золя чи Лев Толстой. Стосовно ж тих, хто спокусився на подачки від влади, — це дуже прикро, й варто пам’ятати: від цього багна відмитись неможливо, це назавжди. Це або помилка, або цинізм цих митців. Адже їм нічого реально не загрожує, як, скажімо, свого часу Шостаковичу чи Прокоф’єву, які змушені були формально підтримувати сталінський режим і лише у творчості залишались вільними…
Не могли оминути в розмові ми й проблеми сучасної музики, зокрема, проблеми недостатньої комплектації музичних бібіліотек та нехватки менеджерів, які привозили в Укарїну б реально видатних артистів
О. Щ.: — У ХХ столітті залишилося чимало неосвоєного нашими музикантами матеріалу, який просто пройшов повз тих, хто жив у Радянському Союзі. Хоча, звісно, були піратські видання Арнольда Шенберга, Олів’є Мессіана…
Л. Г.: — Але ці видання були поодинокі. І давали доволі примарне уявлення про творчість композиторів.
Орієнтовно до 1966 року ми мали можливість чути західну музику. До Києва ще приїздили такі гастролери, як Філадельфійський та Нью-Йоркський оркестри; балет із Братислави поставив «Весну священну» Стравінського, а квартет «Парренен» із Франції грав твори Бела Бартока, які до того в СРСР не грав ніхто. А потім якийсь київський чиновник «підкрутив гайки», й усі світові виконавці їхали хто в Єреван, хто в Тбілісі, а Київ виявився просто відрізаним.
О. Щ.: — До речі, нам і зараз бракує гастролерів високого рівня. На музичні фестивалі приїздить — умовно — третій, четвертий ряд музикантів, а так, щоб, бодай, другий… Дуже рідко. Треба розуміти, що той же Співаков чи Башмет — це вже не той рівень, що був колись. Їхні концерти перетворюються на гламурні тусовки, що не мають жодного стосунку до музики, до мистецтва. Нам дуже бракує менеджерів, які привозили б реально видатних артистів. Це трапляється, але надто рідко.
Продовження діалогу з іменитими митцями читайте в п’ятничному номері “Дня” на сторінці Культура в матеріалі Марії ТОМАК та Лесі ШАПОВАЛ
Джерело: «День»
Open all references in tabs: [1 – 3]