Не повернулися, але знайшлися
Цей дот № 186 — майже в центрі села Чабани, на південній околиці Києва — в серпні-вересні 1941 року мужньо стояв на смерть, тримаючи оборону Києва до останнього бійця.
30 липня 1941 року гітлерівці завдали по оборонцях Києва потужного удару силами трьох піхотних дивізій. Атаку німців повинні були стримувати 147-ма і 175-та стрілецькі дивізії з частинами підсилення, спираючись на доти КиУРу, гарнізони яких складалися з бійців 28-го окремого кулеметного батальйону.
Для боротьби з дотами німці кинули важку артилерію, штурмові групи, озброєні вогнеметами, вибухівкою і гранатами.
Під сильним вогнем наша піхота відступала, кидаючи напризволяще гарнізони дотів та дзотів. І німецькі штурмові групи легко підбиралися до них і закидали гранатами та димовими шашками.
Особливо дошкуляв німцям дот № 186 на околиці хутора Чабани. Їм вдалося взяти штурмом хутір. Захисники доту № 186 трималися — але німці підігнали танк упритул, підвели його вихлопну трубу до амбразури доту й пустили чадний газ. Оборонці задихнулися. Але не здалися.
18 серпня радянські війська відбили хутір Чабани і закріпилися в доті № 186. Оборону тримали аж до 19 вересня, коли німці взяли Київ. Захисники доту № 186, бійці 28-го окремого кулеметного батальйону капітана Івана Кипоренка, яким вдалося вціліти в м’ясорубці Київського укріпрайону, скоріш за все, загинули в Баришівському котлі. Їхні імена невідомі. Окрім кількох. Рядовий Жарко отримав важку контузію, обороняючи дот, непритомним потрапив у полон. Відоме також ім’я Євгена Шкляренка. Він — киянин. Коли дот було оточено, відступати не захотів: «Куди я піду, мій дім — за моєю спиною». Ще 15 бійців залишилися разом з ним.
…Героїчна фортеця довго стояла покинутою й бездоглядною. Починаючи з 60-х дот використовувався як господарське приміщення. Завдяки цьому тут збереглися унікальні елементи внутрішнього обладнання. Протиштурмові грати, посилені кільцями (таких у київському укріпрайоні залишилося три); бронезаслонка зразка 1929 року з оглядовими щілинами (їх теж — одиниці); бронедвері; водяна колонка (ніде більше не збереглася); та головне — частина системи охолодження кулеметів (СОХЛАЖ).
З часом навколо виросли багатоповерхівки, а дот, як самотній солдат, тримав оборону, зберігав пам’ять про своїх бійців.
Нарешті, на честь 69-ї річниці визволення Києва, Міжнародною асоціацією дослідників фортифікації «Цитадель» та Чабанівською селищною радою було відреставровано й відкрито музей «Дот № 186 Київського укріпленого району». Це — третій такий музей, відкритий силами «Цитаделі» та селищними громадами Київщини за останні два роки. Ентузіасти будують Пояс бойової слави по рубежах Київського укріпрайону (КиУР).
На відкриття музею було запрошено учасників та свідків подій 1941 року.
Після урочистостей в доті відбулася театралізована реконструкція подій серпня—вересня 1941-го, яку підготували військові реконструктори з воєнно-історичного клубу «Червона Зірка», Калинівського гвардійського військово-історичного клубу, спеціальної пошукової групи «Вертикаль», спеціальної пошукової групи імені отамана Орлика та професійної школи-студії Алли Чюрі. Реконструкція базувалася на реальній історії доту № 186.
Сподіваємося, що музей стане головною пам’яткою села Чабани. У цьому велика заслуга сільського голови Анатолія Івановича Загорулька.
Наступний дот, кажуть активісти «Цитаделі», відновлять у 2013 році.
Фото надані організаторами.