Гагарін і Київ

Через п’ять років після свого незабутнього польоту космонавт № 1 вперше й востаннє відвідав столицю України

Мало кому відомо, що дев’ятого березня день народження не тільки у всесвітньо відомого поета й художника Тараса Григоровича Шевченка, а й ще у однієї не менш відомої та видатної людини. Його посмішка полонила серця мільйонів, його відоме “Поехали” відкрило нову космічну еру, а в радянські роки в день його народження було прийнято святкувати день космонавтики. Як ви вже зрозуміли, напередодні Дня космонавтики мова йтиме про Юрія Олексійовича Гагаріна. Але мало хто знає, що голос першого космонавта в польоті записував магнітофон, створений у Києві.

Юрій Олексійович Гагарін народився 9 березня 1934 року, за документами — в селі Клушино, тобто за місцем прописки батьків. Але насправді місцем народження героя космонавтики був пологовий будинок міста Гжатська, який 1968 року було перейменовано в Гагарін. Безтурботне дитинство Юрій провів у селі Клушино. Першого вересня 1941 року він пішов до школи, але навчання швидко закінчилось. 12 вересня населений пункт був окупований нацистськими військами, і лише 9-го квітня 1943 року Червона армія звільнила його і відновила навчання в місцевій школі. Майже одразу після закінчення війни сім’я Гагаріних переїжджає до Гжатська.

В одній зі своїх статей у німецькому тижневику “Der Spiegel” Герхард Ковальський писав, що Гагарін нібито підробив свою автобіографію.

“… За життя “параноїдального диктатора” Йосифа Сталіна кожен радянський громадянин, який жив в окупації або втік з полону, вважався потенційним зрадником, і тому в анкетах, які доводилося заповнювати при прийомі на роботу або навчання, була графа “Чи були ви або ваші родичі на окупованій території? ” — пише автор статті. Ті, хто відповідав позитивно, як правило, позбавлялися шансу на хорошу роботу. Як відомо, село, в якому проживав Гагарін, було під німецькою окупацією. У лютому 1943 року сестру Юрія Зою та його старшого брата Валентина відправили на примусові роботи до Германії, але їм вдалося втекти, після чого їх призвали до Червоної армії. Після війни Зоя намагалась влаштуватись медсестрою в лікарню Гжатська, але через те, що вона побувала в німецькому полоні, їй цього зробити не вдалося. Юрій у 1949 році переїхав на навчання у підмосковні Люберці, де закінчив сім класів у школі робочої молоді. Через рік, вступаючи до Саратовського технічного університету, Гагарін, врахувавши гіркі уроки сестри, промовчав про свого брата й сестру, а про батька написав як про “інваліда війни”, хоча той був звільнений від служби в армії. Майбутній космонавт, підкреслює видання, йшов на величезний ризик, адже влітку 1955-го брехня мала розкритися — випускників, яких відправляли на секретні промислові об’єкти, перевіряв НКВС. Герхард Ковальский опирається в своїй статті на маловідомі спогади матері першого космонавта, записані з її слів Тетяною Копиловою й опубліковані через 80 років після дня народження Гагаріна.

Влітку 1959-го мандатна комісія головного штабу ВПС почала відбір молодих людей з авіаційних гарнізонів всього Радянського Союзу. Так було сплановано винятково з тією метою, щоб відібрані молоді люди не мали в столиці ні зв’язків, ні “хвостів”, і таким чином виключався будь-який витік інформації. Початкові вимоги відбору були такими: вік — 25–30 років, зріст — не більше 170 сантиметрів, вага — не більше 70 кілограмів. Радянських конструкторів хвилювала проблема обмеженої ракетної потужності, тому відбирали невеликих за зростом і струнких молодих людей.

Стройовим льотчикам пропонувалося на місці, без роздумів дати відповідь на запитання про участь у нових випробуваннях. Тих, хто давав згоду (їх набралося понад 1,5 тис. людей по всьому СРСР), направляли на інтенсивний медичний відбір на місцях. Остаточний відбір пройшли лише 20 молодих людей. Так був створений перший загін космонавтів. Хоча слово “космонавт” з’явиться лише через кілька років. Повідомлялося, що вони відбираються для “польотів на новій техніці”.

7 березня 1960 року майбутні космонавти починають тренуватися в одній із будівель ЦСКА. Спочатку це були лише політподготовка, пробіжки, фізкультура. Пізніше додалися заняття з фізики атмосфери, фізики космічного простору. Молоді льотчики починають розуміти, що “справа пахне космосом”. 18 червня 1960-го загін майбутніх космонавтів вперше бере в ОКБ-1 Сергій Корольов. Він проводить їх по цехах, показує різні типи космічних кораблів і підводить до корабля-супутника “Схід”. Корольов запитав їх тоді: “Ну, хто хоче посидіти в кріслі пілота?”. І лише Гагарін, протиснувшись з другої шеренги, зробив крок вперед і сказав: “Старший лейтенант Гагарін готовий посидіти в кріслі пілота!”. На той час йому йшов 26-й рік. Юрій зняв черевики, вправно і швидко заліз у кабіну, озирнувся, помацав деталі. Коли він повернувся назад, Корольов вимовив: “Товариші, це той самий корабель, в якому одного разу хтось із вас полетить. Куди? На висоту 300 кілометрів”. Через два місяці було затверджено “Положення про загін космонавтів”, і молодих людей починають серйозно муштрувати: у термокамері піддають температурі до 40 градусів, у барокамері — дуже низькому тиску (еквівалентному на висотах 50 кілометрів над рівнем океану). Курсантів скидають у скафандрах в крижану воду до 10 разів протягом дня. Вони неодноразово здійснюють стрибки з парашутом. Однак умови невагомості на Землі змоделювати було практично неможливо. У літаючу лабораторію був переобладнаний літак “Ту-104”, який виконував певні траєкторії, а молоді люди, які сидять всередині літака, впродовж 20–25 секунд відчували короткочасну невагомість. Але цим тренування не обмежуються. Льотчиків крутять, вертять, трясуть на “пекельних машинах” — спеціальних центрифугах. Курсанти загону космонавтів вивчають обладунки макету космічного корабля. Проте одного макету для занять 20 чоловік явно не вистачало. І це змушує наставника загону космонавтів генерала Миколу Каманіна скоротити групу до п’яти осіб. У неї входять: Юрій Гагарін, Герман Титов, Андріян Ніколаєв, Павло Попович, Валерій Биковський. 18 січня 1961 року після складання іспитів льотчиків вивозять на Байконур, де вони стають свідками кількох аварійних пусків кораблів без пілота. Смертельну небезпеку цього заходу усвідомлюють абсолютно всі. І з цього моменту постає питання: хто полетить першим? І все ж таки, що виділило Гагаріна з-поміж інших хлопців? Як би дивно не звучало, але це була тільки правдива відповідь. Відповідальний за проект польоту людини в космос в цілому — конструктор Сергій Корольов — був дуже стурбований проблемою відбору, тому вирішує сам перевірити, чим же відрізняються льотчики один від одного. Він по черзі запрошує до свого кабінету хлопців та задає їм звичайні питання: “Як самопочуття?”, “Як настрій?”. Юрій вислухав усі запитання, правдиво на них відповів, а от останнє запитання трохи змусило його понервувати. Воно стосувалось центрифуги, а точніше, тренування на ній. І тут Юрій Олексійович не витримав і розповів, що дуже тяжко проходить тренування на центрифузі. Що він в душі хреститься, коли сідає в неї. Саме в цю хвилину Корольов зрозумів, що в космос полетить саме цей юнак. Всі інші хлопці збрехали, що тренування проходить дуже добре, хоча насправді Корольов розумів, що тренування такого типу не можуть пройти без запаморочень та поганого самопочуття. Саме так Юрій Гагарін вибив собі квиток у космос.

Цікавим фактом є те, що телеграфне агентство Радянського Союзу підготувало три повідомлення: перше — про вдалий політ та приземлення, друге — про невихід корабля на орбіту та третє — про загибель пілота. Але, на щастя, довелося використати лише перше повідомлення. Через деякий час після приземлення розпочались візити космонавта до інших країн. Тепер уже весь світ знав, хто такий Юрій Гагарін.

Голос першого космонавта в польоті записував магнітофон, створений у Києві

П’ятдесят два роки тому, 12 квітня 1961 року, людина вперше побувала у космосі. Політ Юрія Гагаріна тривав 108 хвилин, і весь цей час космонавт описував уголос свої враження і відчуття. Його голос увійшов в історію завдяки записам бортового магнітофона. Управляти кораблем Гагарін не міг. Тоді ще не було відомо, як людська психіка поводитиметься в космосі, тому єдине, що міг робити космонавт, це говорити. До того ж постійно. Після польоту Гагаріна конструктори-випробувачі уважно прослухали всі записи. “Було чутно, як заревіли двигуни, як перший космонавт сказав своє знамените “Поехали!”. Потім він заспівав пісню “Летите, голуби, летите!”,— згадує один із авторів першого космічного магнітофону Микола Тумаркін.

Перший радянський магнітофон було сконструйовано у 1958 році в одному з київських ОКБ, яке працювало на оборону й було суворо засекреченим, в документах значилося як “пя 24”. Зразком для магнітофону став трофейний німецький апарат, яким під час війни користувалися ворожі спецслужби. Запис вівся не на плівку, а на дріт. Наприкінці 1959 року київський “пя 24” отримав державне замовлення на розробку магнітофону для космічних польотів. До його конструкції були особливі вимоги. Найголовніша — уникнення сторонніх шумів. І, звичайно, управління апаратом в умовах невагомості. Адже людина, яка натискає на кнопку в космосі, миттєво відлітає в протилежний бік. Київські конструктори винайшли особливий тумблер, який спрацьовував при натисканні пальцями з двох боків. Ну і, зрозуміло, космічний магнітофон повинен був витримувати супер-перевантаження й залишитися цілим у випадку катастрофи.

Мало хто знає, що Гагарін випадково стер частину запису в космосі. Йому здалося, що в магнітофоні закінчилася плівка, і космонавт вирішив її перемотати. В результаті залишилося записаним лише його знамените “Поехали!” і кінець польоту. А що було впродовж півтора годин — людство вже ніколи не дізнається. Зате збереглися записи, які свідчать про неполадки під час посадки космічного корабля. Лише чудом корабель зміг приземлитися, а космонавт — залишитися живим! Таких див не може бути, але іноді вони трапляються! Звісно, космонавт не міг напряму говорити, що сталося, тому він передавав усе зашифровано. Саме цей запис зберігся. Ці дані були розсекречені зовсім недавно.

Київський квітень Гагаріна

Через п’ять років після свого незабутнього польоту Юрій Гагарін вперше й востаннє відвідав Київ. Він був почесним гостем ХХ з’їзду комсомолу України, який проходив у Жовтневому палаці. Космонавт № 1 приїхав до нашого міста пізно ввечері 23 квітня 1966 року. А з самісінького ранку наступного дня дорогого гостя приймали у Палаці піонерів і школярів, де проходив зліт комсомольців — учнів старших класів міст-героїв Києва, Ленінграда, Севастополя, Одеси і фортеці-героя Бреста. Гагарін виступив перед делегатами. Разом з Юрієм Олексійовичем до Києва приїхала композитор Олександра Пахмутова. Вони їздили Києвом, зупинялися біля пам’ятників Тарасу Шевченку, Богдану Хмельницкому, Леніну, гуляли Хрещатиком, зустрічалися у видавництві “Радянська Україна” з журналістами. Того ж дня космонавт побував на трикотажній експериментальній фабриці “Киянка”, де молодіжна бригада в’язального цеху зарахувала першого космонавта Гагаріна Юрія Олексійовича “в’язальщиком в’язального цеху з акордно-преміальною оплатою праці”. І виконувала за нього додаткову норму. Потім на таких же умовах на підприємство зараховували й інших космонавтів. Уже коли Гагаріна не стало, на корпусі фабрики по вулиці Васильківській вирішили встановити меморіальну дошку. Її відкрили в День космонавтики у 1972 році. Того ж дня Гагарін побував і на авіазаводі, де зустрічався з Генеральним конструктором Олегом Антоновим. 25 квітня відбулося відкриття комсомольского з’їзду. Поклавши квіти до пам’ятника Леніну, делегати й гості з’їзду провели маніфестацію Хрещатиком. У Гагаріна була насичена програма знайомства з Києвом. Кияни могли бачити його і в мундирі, і в цивільному костюмі. На білій “Волзі” його возили по історичних місцях, до Шевченківського парку й до пам’ятника Пушкіну, до Лаври, до обеліску Вічної Слави й до Палацу піонерів; в Оперному театрі він слухав “Запорожець за Дунаєм”…

“Мені доводилося бувати в Україні — в Криму та Чернігові. А про місто над Дніпром не раз чув захоплені розповіді Павла Поповича. І тепер розумію: він не перебільшував”,— говорив Гагарін, проїжджаючи світлими весняними вулицями.

“Ми подарували йому “Кобзаря”. Подякувавши, він жартівливо похвалився: “А у мене вже є, тільки російською мовою. Але обов’язково прочитаю ваш примірник, гадаю, що буде зрозуміло”. До речі, якось Юрій Олексійович висловився приблизно так (наводжу його слова по пам’яті): “Не хочу приміряти себе до Великого Кобзаря, але ж ми обоє народилися 9-го березня, хоча з різницею у 120 років. Це мене зобов’язує”. (Зі спогадів Юрія Єльченка, 2004 р.).

У Києві біля театру імені Івана Франка, вийшовши із київської школи № 94, Гагарін звернув увагу на іграшкову ракету в дитячому скверику. Хлопчики й дівчатка стартували з неї вниз металевою ковзанкою. “Ось вони, майбутні підкорювачі Всесвіту”,— промовив космонавт.

Перед від’їздом із Києва у Гагаріна був прийом у міськвиконкомі. Там Гагаріну повідомили, що у нас є вулиця його імені. Справді, перший космонавт виявився, здається, єдиним у післясталінські часи, на честь якого назвали в Києві вулицю за життя