Бюджетна децентралізація по-українськи: забрати і поділити
Київ несподівано для всіх увійшов до трійки “дотаційних лідерів” країни. Інформація про це відразу ж привернула увагу експертів і змусила пильніше поглянути на політику міжбюджетних відносин в країні.
З приходом до влади представників східноукраїнських груп впливу територіальна структура бюджетних трансфертів була кардинально переглянута. Тепер основний потік грошей йде у Східну Україну та столицю, хоча фінансової підтримки потребують насамперед Захід і Північ України. Схоже, електоральні інтереси взяли гору над економічною доцільністю, що формує серйозну загрозу для цілісності України.
Одним з головних передвиборних гасел Партії регіонів України та її лідера Віктора Януковича завжди була обіцянка провести кардинальну децентралізацію управління і фінансів. Нинішня політична сила перебуває при владі майже два з половиною роки, однак, як не парадоксально, саме в цьому питанні не було досягнуто ніякого прогресу. В процесі бюджетної реформи уряд не передав місцевим органам влади ніяких істотних джерел доходів, зате збільшив їх зобов’язання.
На першому етапі такий підхід ще можна було хоч якось виправдати. Маючи колосальні дефіцити бюджету, позабюджетних фондів і квазідержавних структур, а також значні боргові зобов’язання, уряд просто не мав грошей для того, щоб віддавати їх місцевій владі. Перш за все, необхідно було вирішити проблеми національного масштабу, а потім говорити про посилення фінансової самостійності місцевих органів влади.
Однак в 2011 році, за запевненням прем’єр-міністра, влада впоралася з ключовими викликами, мінімізувавши дисбаланси в системі державних фінансів. Більше того, доходи бюджету зростають майже на 30% щорічно, що дає уряду додатковий фінансовий ресурс. Здавалося, що тепер вже створено передумови для того, щоб, щонайменше, почати проводити бюджетну децентралізацію.
У контексті майбутніх виборів уряд обрав інші бюджетні пріоритети. Тепер вже точно можна констатувати, що в першу каденцію президентства Януковича ніякого руху в питанні передачі місцевій владі додаткових джерел грошей не буде: в 2013 році уряд знову буде боротися з дефіцитом, який виник після щедрих соціальних ініціатив цього року, а в 2014 році, очевидно, буде новий і ще більш значний пакет соціальних подачок для населення, напередодні президентських виборів 2015 року.
Хто кого годує?
Для збереження підтримки свого електорату, а також для розширення політичного впливу в Києві (що є одним з пріоритетних завдань для нинішньої влади) уряду необхідно збільшувати витрати в цих регіонах. Для цього він використовує два ключові важелі. По-перше, згідно з новим бюджетним кодексом, Кабмін отримав право перерозподіляти видатки державного бюджету на централізовані заходи між адміністративно-територіальними одиницями. Іншими словами, бюджет можна сформувати відносно збалансованим, однак у середині року уряд, наприклад, має можливість спокійно зняти гроші з західних областей і передати їх східним регіонам. Збільшення кошторису будівництва донецького вокзалу та аеропорту в умовах обмеженості ресурсів однозначно призведе до недофінансування окремих заходів у Львові.
По-друге, уряд на свій розсуд в середині року регулярно збільшує субвенції та дотації східним регіонам і Києву. Торік уряд додатково надав Києву 1,6 млрд грн на розвиток ЖКГ, і кілька мільярдів – шахтам Донбасу, кілька сотень мільйонів на будівництво моста в Запоріжжі. У цьому році Київ також завдяки змінам до бюджету отримав додаткові дотації з державного бюджету на суму 536,6 млн грн, ще 470 млн грн виділено на продовження робіт з будівництва та реконструкції очисних споруд біля узбереж Азовського і Чорного морів. До слова, на інфраструктуру західній та північній частині України з бюджету виділяються на порядок менші суми, хоча її стан є критичним.
Крім того, в контексті підготовки до Євро-2012 року в Донецьк, Харків і Київ потекли гроші в рамках відповідної державної програми, які використовуються владою на модернізацію міст: від під’їзних доріг до стадіону до поліклінік та благоустрою. Процвітання цих міст само по собі дуже позитивна тенденція, однак не тоді, коли у всіх інших регіонах розбиті дороги, немає гарячої води, а зношеність транспортного парку досягла 100%.
Домінування електоральних імперативів призвело до значної географічної деформації розподілу бюджетних грошей. У 2011 році три “улюблені” регіони нинішньої влади – Київ, Донецька і Луганська області – отримали 56% від усього обсягу субсидій та трансфертів (31,2 млрд грн). Очевидно, тому про успішність бюджетної децентралізації говорять винятково політики цих регіонів. Однак, бюджетна децентралізація – це передача грошей з центрального на місцевий рівень влади, а не перерозподілу грошей між регіонами. При цьому уряд забирає гроші у тих, хто їх найбільше потребує, і віддає регіонам, які і так можуть про себе самостійно подбати (а особливо, якщо наведуть порядок у сфері використання грошей).
При цьому навіть на обивательському рівні виникає певне здивування і запитання. Так, в масовій свідомості Донецька і Луганська область з їх недозакритими шахтами та іншими проблемами вже багато років стабільно сприймаються як дотаційні. Але ті ж жителі столиці, на відміну від жителів Донбасу, дивуються – чому Київ, який завжди був “донором”, раптом перетворився на одного з ключових “нахлібників” бюджету. Хто їздив у поїздах у напрямку від столиці на Південь і Схід, напевно не раз сам гаряче сперечався на вічну тему хто кого “годує”, хто чиї гроші “проїдає”… І якщо раніше кияни в подібних дебатах могли гордо цитувати нинішнього прем’єра, вказуючи напрям руху опонентам з різних там “нахлібницьких” регіонів, то тепер їм доведеться тихенько мовчати. Так само як і на різних форумах в коментарях під статтями-новинами. Питання-то резонансне, і це підтверджує шквал коментарів під інформацією ЗМІ про те, що Київ, укупі з Донецькою і Луганською областями, за підсумками минулого року став лідером за дотаціями з держбюджету. Пишатися тим, що тобі влада стала ремонтувати дороги за “чужі” гроші, навряд чи хтось стане, швидше, задумається – а куди ж діває свої-то грошики? І чим у підсумку все може закінчитися для регіону, якщо “підсадити” його на голку бюджетних дотацій?
Враховуючи все вищесказане, чи варто дивуватися, що в Україні знову починають поляризуватися регіональні настрої? Хоча, може, це і є сенс української державної політики…
Олексій Левицький